Вівторок, 19.03.2024, 06:49
Вітаю Вас Гість | RSS

  Публiчно-шкiльна бiблiотека села Цепцевичi

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 34
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Історія села Цепцевичі

   

Малі Цепцевичі є одним із найдавніших сіл на Україні. Воно, поряд із селами  Тутовичі, Тріскині та Ремчиці, розташоване на правому березі річки Горинь, яку в далеку давнину, коли на теренах України ще панувало язичництво, називали Яринь, на честь бога краси й весняного цвітіння Ярила.

Село відоме з середини XVI століття під назвами Чипечевичі або Чупечевичі. Про походження його теперішньої назви існує кілька гіпотез. Одна з них полягає у тому, що на березі річки один за одним стояло декілька будинків, тобто "цепом". Звідси й назва - Цепцевичі. На лівому березі будинків було більше - то й назва Великі Цепцевичі, на правому - менше, через це - Малі Цепцевичі. Офіційна дата його започаткування відноситься до 1855 р. Документально уточнений рік заснування Тутович - 1511, Великих Цепцевич - 1620, Тріскинь - 1753. Таким чином, серед своїх сіл - сусідів – це, наймолодше поселення. Його історія тісно пов'язана з історією села Великі Цепцевичі, яке польські пани часто перепродували, що призводило до все більшого закріпачення й утиску селян. І вони неодноразово піднімалися для боротьби проти соціального й національного гніту. Так у серпні 1649 року повстанці напали на Цепцевицький хутір і розгромили панський маєток.

Особливо жорстоко експлуатував селян на початку XIX століття поміщик М. Урбановський, якому тоді належали Великі Цепцевичі. У 1851 році він відкрив там винокурний завод. Саме тоді, мабуть, селяни, які не залежали від поміщика, масово почали переселятися на правий берег Горині, де, згодом, більша частина цих переселенців утворила село Малі Цепцевичі, а менша частина опинилася на хуторі Цепцевичі (нині Висове). 

У 1914 році розпочалася Перша Світова війна, в якій вирішувалась і доля України. В ході її,  у листопаді 1917 року в селі було проголошено радянську владу, а в лютому 1919 року повалено. У другій половині вересня 1920 року війська Польщі знову увійшли в м.Сарни і прилеглі до міста території. Було відновлено старі порядки і  польську владу, яка протрималась до 1939 року.

В селі зафункціонувала чотирьохрічна польська школа. Навчання велося польською мовою у дві зміни: 1-2 класи - до обіду, 3-4 – після обіду. Вчителем був Фішер Адольф. У першому і другому класах вивчалися дисципліни читання, письма, малювання, математики, у третьому і четвертому класах викладалися історія, географія, математика, фізика, хімія, читання. Крім того, в усіх класах священик вів урок церковної грамоти. Навчання в школі було не обов'язковим. Діти з бідних сімей, в яких не було у що більш-менш нарядно вдягнутися, школу не відвідували, але таких було мало. Сім'ї, що жили заможніше, після закінчення чотирьохрічної школи посилали своїх дітей у семирічну Великоцепцевицьку школу. Що б хтось із місцевої молоді навчався у вищих навчальних закладах, старожили не пам'ятають.

Усі будинки в селі були дерев'яні із солом'яною стріхою і глиняною підлогою. Люди, як і нині жили, в основному, від землеробства. Одяг виготовляли з полотна, добутого із власноруч вирощеного льону. На все село було лише декілька пар коней, якими обробляли землю. Через надмірну зайнятість роботою пасти їх доводилося водити лише вночі. Випасами для коней і корів являлися в першу чергу ліси, оскільки інші землі використовувалися як сільськогосподарські угіддя. В лісах водилися вовки, які, часом, нападали на худобу.

У Тутовичах проживала польська панна на прізвище П'ятківська. Вона мала розкішний кам'яний будинок, який свого часу використовувався під шкільне приміщення, а нині в ньому живе православний священик. її земля із смугою лісу простягалася від Тутович аж до Висового.  Цепцевичани купляли в неї землю, дехто брав землю в оренду. Орендною платою рахувалась третя частина врожаю або, як тоді говорили- третій сніп. Уже перед війною більшу половину лісосмуги панна П'ятківська продала євреям, а  частину лісу, яку вона не встигла продати, у війну люди вирізали самовільно.

Два великих польських пана жили і у Великих Цепцевичах. Вони володіли більшою частиною Великоцепцевицьких земель, а їхні отари налічували сотні одиниці худоби. До них наші люди наймалися на роботу.

На той час річка Горинь була повноводною і дуже розливалась на весні. Крім річки по лузі   були озера,  великі та меленькі ставки, які на весні теж розливались. Тож аби  люди мали змогу без перешкод дійти на роботу до пана, був збудований міст дерев’яний  –  від вулиці Надозерної і майже до річки. До нинішнього часу одна частина озера так і називається «Палі», через те, що і на цей час в озері стоять дерв’яні дубові  стовпи від мосту, по колишньому - палі.

У Малих Цепцевичах заможних панів не було. Жив лише невеликий поміщик, якого називали по прізвищу Віцо. Проживало у Малих Цепцевичах при Польщі та під час війни  8 єврейських сімей.  Ці сім’ї були заможними, дехто із людей наймалися до них на роботу за відповідну плату, щоб прожити. Під час війни німці стали винищували євреїв. Деякі сім’ї встигли виїхати, але своє майно вони не змогли забрати. Пізніше, коли жителі села на тих місцях де проживали сім’ї євреїв, стали будуватися та обробляти землі –кажуть  знаходили «золото жидів» - дехто лишав собі, а решта віддавали державі.

Нелегко доводилося цепцевичанам у часи Другої світової війни. Хоча особливих воєнних битв в селі і околицях не відбувалося, на село було накладене мито із продовольчих товарів. У кого було 2-3 корови – одну або й дві забирали німці.

Багато людей із нашого села добровільно чи примусово входили в число УПА (Українська повстанська армія). Вояки УПА були зацікавлені в тому, щоб не дозволити німцям заволодіти Україною і вивозити з неї її багатства в Німеччину. З цією ціллю всілякими способами організовували перешкоди для пересування німецьких загонів, руйнували шляхи їхнього сполучення й зв'язку. В кожній місцевості настановлявся чатовий (старшина), який підбирав і учив призовників в УПА. Такий був і в Тутовичах.
Місцевий житель Жученя Василь Андрійович розповідав: «Я також попав у число призовників. Одного разу вночі нас зібрали й повели через В. Цепцевичі на Дубову гору. Там до нас приєдналися інші, так що разом нас стало людей 200-300. Нами керував старший на коні. Нас повели десь лісом, десь - по залізничному шляху, довго вели. Потім зробили привал. Дехто на конях поїхали у розвідку, а, повернувшись, дали команду рухатись. Ми прийшли до залізничних колій і почали їх підкопувати і руйнувати. Інші в цей час зрізали стовпи для телефонних проводів. І таким чином того разу було зруйновано близько трьох кілометрів залізничної дороги й телефонної лінії».
Німці в цей час були десь під Москвою. Але біля мостів позалишали вартових, які, поробивши окопи, їх охороняли. Забирали також людей в полон. Оточать село, половлять людей і відправляють їх в Німеччину на роботу. Ті, хто попадали до господарів, не дуже страждали, а хто попав у табори, то тим дуже важко приходилось.

  

Після війни, у 1948 році був створений колгосп «Шлях до комунізму», жителі села стали його активними членами. Подальше життя селян, по великому рахунку, було пов'язане з життям колгоспу,  багато жителів села працювало на торфопідприємстві у селищі Чемерне. У 1961 р. через село було прокладено кам'яне шосе із сполученням Яринівка - Тутовичі. Незабаром побудували продовольчо-промисловий магазин, нове приміщення сільського клубу і школи, в якій і на сьогоднішній день навчається понад 600 дітей. 

Пам’ятками природи села є урочища «Ревуча криниця» стоянка мезолітична VIII-VII ст.до н.е. поселення ранньослов’янське та давньоруське I тис.до н.е., XII ст. та «Середовня».

Відомими особистостями села є «Заслужений лікар України» Сергійчук Юрій Омелянович, хірург-уролог (народився 23 квітня 1935 р.). Працював у м. Києві. Прозапас Анатолій Васильович – «Заслужений лісівник України», нагороджений золотою зіркою (народився 12 січня 1956 р.).
Майстриня декоративно-ужиткового мистецтва – вишивання та в’язання Леончик Надія Адамівна. Народилася 25 лютого 1963 року, працює вчителем молодших класів.
Територія села складається з 468 дворів та 2697 жителів. Площа населеного пункту становить 207,6 га. На території села Цепцевичі діє будинок культури, публічно-шкільна бібліотека, відділення зв’язку, школа, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 8 магазинів, автозаправна станція.
  
 
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту