Ревуча криниця

Колись давно, на краю сусіднього села, була криниця – де всі подорожні набирали води та напували худобу, а також до цієї криниці за водою ходили люди із села Цепцевичі. Вода в криниці завжди була кришталево - прозора  та холодна, незалежно від пори року і не замерзала взимку. Молоді дівчата приходили до криниці по воду, аби мити нею голову, щоб росло гарне та пишне волосся. В ті часи біля криниці дуже часто зупинялися табори циган. Одного разу, коли табір зупинився на стоянку, в них була молода циганка, яка тільки недавно стала мамою, і вона вирішила щоб її маля завжди було гарне та здорове випрати «пелюшки».  Та коли вона випрала сталося щось дивне, криниця стала пересихати. Та коли вже нікого не було, криниця стала переходити в інше місце при цьому сильно ревучи – ніби кликала на допомогу. Через певний період, там де була криниця - став  невеликий яр, а криниця перейшла в більш низьке місце та заховалась поміж дерев. З того часу криницю називають «ревучою». І дотепер вона напуває людей своєю кришталево-чистою та холодною водою.

Середовня

Колись давно,  на свято Михайлівського Чуда один чоловік  поїхав в поле  ниву орати.   Коли він  вже деяку частину поля виорав, то дуже втомився. Саме в той час через поле, до хутора йшов інший чоловік, та й став гукати до господаря - що це він у свято оре, а той у відповідь запитує, яке ж то свято таке. Та подорожній йому відповідає: свято  «Чудо».  І недовго думаючи господар  вигукнув «Чудо – чудись, а поле орись».  Як він промовив ці слова,  під ним та під волами розступилася земля і поглинула їх. А на тому місці утворилося озеро, яке розляглося серед поля. В ньому ніхто не купається і не знає його глибини. Кажуть, що озерце глибоке і воно не пересихає, вода в ньому незважаючи на спеку завжди холодна і не прогрівається. Та й до тепер  на свято «Михайлівського чуда» ранесенько кажуть чути,  як старечий голос поганяє воли. З того часу стали те озеро називати «Середовня», тому що серед поля стало озеро «середина - середовня».